Дослідно-експериментальна робота

Дослідно-експериментальна робота

      Невід`ємною складовою розвитку педагогічної теорії, системи загальної середньої освіти є інноваційні процеси, Однією з форм реалізації інноваційної освітньої діяльності є педагогічна дослідно-експериментальна робота, яка може здійснюватися на всеукраїнському, регіональному та шкільному рівнях.

 Дослідно-експериментальна робота має широкий спектр: створення моделі сімейної школи; створення моделі авторської школи; створення інформаційно-освітнього середовища навчального закладу; «Хмарні сервіси в освіті. Officе 365»; організаційно-педагогічні умови діяльності класного керівника; комп’ютерно-орієнтоване середовище навчання предметів природничо-математичного циклу; формування фінансової грамотності молоді; медіаосвіта; формування екологічного світогляду учнів з новим екоцентричним типом мислення і свідомості; моделювання системи розвитку діалогу дошкільника з природою.

Науковий супровід дослідно-експериментальної роботи здійснює Комунальний вищий навчальний заклад «Вінницька академія неперервної освіти»; Інститут модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України, Інститут педагогіки НАПН України. Керівництво та координація діяльності експериментальних навчальних закладів області здійснюється Комунальним вищим навчальним закладом «Вінницька академія неперервної освіти». відповідно до зазначених нижче нормативних документів.

Реалізація дослідно-експериментальної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах області регламентується «Положенням про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» (наказ Міністерства освіти і науки України від 07.11.2000 р № 522 зі змінами та доповненнями, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 30.11.2012 р. № 1352 та Наказом Міністерства освіти і науки від 31.03.2015 р. № 380) та «Положенням про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад» (наказ Міністерства освіти і науки України 20.02.2002 № 114; у редакції наказу МОН України 23.11.2009 № 1054).

Комунальний вищий навчальний заклад «Вінницька академія неперервної освіти» спільно з Департаментом освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації забезпечує управління інноваційними педагогічними процесами на регіональному рівні:

-проводить експертизу та корегує інноваційні процеси в експериментальних навчальних закладах;

-здійснює науково-методичний супровід впровадження педагогічних інновацій в освітню практику;

-забезпечує патронаж загальноосвітніх навчальних закладів та дошкільних навчальних закладів, в яких проводиться дослідно-експериментальна робота;

-узгоджує роботу РМК, експериментальних загальноосвітніх навчальних закладів із впровадження інноваційних педагогічних технологій у навчально-виховний процес;

-здійснює загальне керівництво апробаціями експериментальних досліджень у рамках роботи експериментальних навчальних закладів; з

-консультує педагогів із питань пошуково-дослідницької роботи та реалізації інноваційних педагогічних технологій;

-інформує громадськість про результати дослідно-експериментальної роботи, пропагує їх до запровадження;

-забезпечує участь регіональних закладів освіти у загальнодержавних та міжнародних освітніх дослідницьких проектах;

-сприяє участі педагогічних працівників у науково-методичних, освітніх та представницьких заходах міжнародного, всеукраїнського та обласного рівнів;

-забезпечує введення інновацій у післядипломну педагогічну освіту.

Педагогічна дослідно-експериментальна робота є однією з форм реалізації інноваційної освітньої діяльності.  

  Дослідно-експериментальна робота здійснюється відповідно до "Положення   про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад" 
Дивись за посиланням

 Методичні рекомендації щодо організації дослідно-експериментальної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах

Дивись за посиланням

      Координацію роботи та забезпечення науково-методичного та організаційного супроводу експериментальних педагогічних досліджень на базі навчальних закладів області здійснює Комунальний вищий навчальний заклад «Вінницька академія неперервної освіти». У 2017 році у регіоні здійснюється 7 експериментів всеукраїнського рівня, 1 експеримент регіонального рівня:

І. Дослідно-експериментальна робота всеукраїнського рівня

№ п/п	Тема дослідження	База дослідження, ПІБ відповідального виконавця, конт. тел.	Науковий керівник, конт. тел..	Очікуваний результат
1.	Створення моделі сімейної школи як засобу реалізації особистісно орієнтованого педагогічного простору (Постанова Президії АПН України від 19.03.2011р. протокол № 1-7/3-41 Експеримент продовжений до 2017 р. включно)	Приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «АІСТ». Адреса: м. Вінниця, просп. Юності, 9 Директор Казмірук Ігор Йосипович т. (0432) 43-38-26	Науковий керівник: Вашуленко М.С., доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН	-створення моделі сімейної школи; -виявлення педагогічних умов,  що забезпечують ефективність функціонування сімейної школи; - реалізація особистісно орієнтованого педагогічного процессу за умов об´єднання спільних зусиль педколективу
2	«Створення інформаційно-освітнього середовища як форми організації навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу». (Наказ МОН України „Про проведення дослідно-експериментальної роботи» від 26.07.2012р. № 841. 2012-2017 рр)	Фізико-математична гімназія №17 ВМР. Адреса: м. Вінниця, вул. Інтернаціональна,2 Директор Нестюк Валентина Михайлівна т. (0432) 61-14-50	Науковий керівник: Богачков Ю.М., старший науковий співробітник Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України	- розроблення і впровадження навчальних програм з метою створення інформаційно-освітнього середовища у загальноосвітньому навчальному закладі; - створення серед освітньої громадськості атмосфери сприяння розвитку мережі загальноосвітніх навчальних закладів з дистанційним навчанням
3	«Хмарні сервіси в освіті. Officе 365» (Наказ МОН від 21.05.2014 р. № 629 2014 - 2017 р.)	- КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти»,  т. (0432) 67-08-85; Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 35 Вінницької міської ради. Директор Нальотова-Дубкова Тетяна Григорівна т. (0432) 43-17-34	Литвинова С.Г., ст. наук. співробітник Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, д.п.н.	Поєднання технології віртуалізації та хмарних сервісів на основі Officе 365. Апробація  моделі використання хмаро орієнтованого середовища у навчально-виховному процесі середньої школи.
4	«Організаційно-педагогічні умови діяльності класного керівника у створенні ефективного виховного процесу» (Наказ МОН України від 29.09.2015р. № 991;. 2015-2020 рр.)	- КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти»,  т. (0432) 67-08-85; - Базові загальноосвітні заклади Вінницької області	Іваниця Г.А., проректор з науково-педагогічної та навчально-методичної роботи КВНЗ «ВАНО», к.п.н., доцент тел. 67-01-96	- розроблення професіограми, структурно-функціональної моделі, ОПП і ОКХ класного керівника; - виявлення організаційних та психолого-педагогічних умов ефективної діяльності класного керівника;
5	Варіативні моделі комп’ютерно-орієнтованого середовища навчання предметів природничо-математичного циклу в загальноосвітньому начальному закладі (Наказ МОН України від 05.02.2016р. № 88;. 2016-2019 рр.)	- КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти»,  т. (0432) 67-08-85. Базові заклади: - Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 Вінницької міської ради. Директор Малінін Володимир Володимировіч т. (0432) 68-87-93 - Дошкільний навчальний заклад №7 Вінницької міської ради	Гриб’юк Олена Олександрівна, провідний наук. співробітник відділу комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, к.п.н.	- впровадження варіативних моделей комп’ютерно-орієнтованого середовища навчання предметів природничо-математичних дисциплін в загальноосвітньому начальному закладі; - конструювання діяльності учнів і вчителів, організація їх взаємодії під час проведення поурочного навчання, факультативних занять у комп’ютерно-орієнтованому навчальному середовищі
6	Фінансова грамотність (в рамках «Програми розвитку фінансового сектору») (в рамках Всеукраїнського експерименту Інституту інноваційних технологій та змісту освіти). (Наказ МОН № 828 від 19.07.2012 2012 – 2017 рр.)	- КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти»,  т. (0432) 67-08-85. - ЗНЗ області Координатор в області - Мацієнко І.М., завідувач відділом суспільно-гуманітарної освіти	Координатор в Україні – Удод О.А.	- формування фінансової грамотності молоді

ІІ. Дослідно-експериментальна робота регіонального рівня

Повна назва та адреса навчального закладу	ПІБ відповідального виконавця, конт. тел..	Очікуваний результат
Тема: «Екошкола – школа майбутнього» 2015 – 2020 р -КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти», вул.. Грушевського, 13  т. (0432) 67-08-85. - НВК: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія № 6 Вінницької міської ради, вул. Червоноармійська, 12, т. (0432) 66-42-21; - Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 10 Вінницької міської ради. - Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12 Вінницької міської ради, вул.. Стахурського, 22, т. (0432)  46-53-02 -Спеціалізована загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов № 25 Вінницької міської ради, Вул.. Келецька, 89 т. (0432) 43-94-31 -Грижинецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, с. Грижинці Тиврівського району Вінницької області; -Вендичанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія  с. Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області; - Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 ім. воїна-інтернаціоналіста С.В.Гаврилюка смт. Крижопіль Вінницької області	Мудрак Олександр Васильович, завідувач кафедри екології, природничих та математичних наук КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти», доктор сільськогосподарських наук, професор. Т. 097 3458214	Формування екологічного світогляду учнів, формування особистості з  новим екоцентричним типом мислення і свідомості, високим рівнем екологічної культури;

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ

В ЗАКЛАДІ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Розвиток системи освіти України передбачає пошук шляхів її модернізації. У зв'язку з цим у сучасних освітніх закладах активізувалася діяльність педагогічних колективів щодо розгортання дослідно-експериментальної роботи. При цьому виникають певні труднощі щодо її організації. Тому наразі на допомогу освітянам ми маємо намір висвітлити логіку організації дослідно-експериментальної роботи, що і окреслює мету пропонованих «Методичних рекомендацій».

У педагогічній літературі поняття інноваційна та експериментальна діяльність нерідко ототожнюються, що пояснюється розумінням експериментальної діяльності як складової інноваційної, коли експериментально перевіряється ефективність і можливість застосування інновацій в системі освіти. Одночасно дослідно-експериментальна робота має свою специфіку проведення, і в цьому випадку вона виступає як окремий вид інноваційної діяльності.

Педагогічний експеримент – науково-поставлений  дослід у процесі освітньої роботи, спостереження досліджуваного явища у спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. Тому мета дослідно-експериментальної роботи – дослідження актуальних педагогічних проблем, експериментальна апробація нових педагогічних технологій.

Основу нормативної бази дослідно-експериментальної роботи з оновлення змісту освіти та підвищення її якості на базі освітніх закладів області становлять:

Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. із змінами від 16 жовтня 2012 р. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/40-15,

Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08 вересня 2011 із змінами від 16 жовтня 2012р. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3715-17

Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (Постанова Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 р. № 2632-VI) http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2632-vi

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/344/2013.

Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад (Наказ МОН України від 20.02.2002 № 114 (із змінами та доповненнями, затвердженими наказом МОН України від 23.11.2009 № 1054)     http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0428-02. 

Дослідно-експериментальна робота організовується певним чином:

1. Подання заявки на експеримент

Заявка на організацію дослідно-експериментальної роботи подається ініціатором у міську, обласну або всеукраїнську експертну раду. Авторами заявки можуть бути окремі педагогічні працівники, освітні установи будь-якого типу, державні, обласні та міські органи управління загальної середньої освіти.

Заявка подається в довільному письмовому вигляді та має містити:

– тему експерименту;

– дані про наукового керівника;

– указівку бази експерименту, найменування освітньої установи, в якій планується його проведення;

– виклад суті експерименту, обґрунтування його значущості для розвитку освіти в системі заявленого рівня;

– програму експерименту (основні ідеї експерименту, цілі, теоретичні положення, етапи експерименту та прогнозовані результати по кожному етапу, методи, необхідні умови проведення експерименту, засоби контролю й забезпечення достовірності результатів експерименту, перелік навчально-методичних розробок, що забезпечують програму експерименту);

– календарний план проведення експерименту;

– пропозиції з можливого розповсюдження результатів експерименту;

– джерела фінансування.

Необхідною умовою для розгляду заявки та затвердження програми експерименту є її попереднє обговорення та ухвалення в педагогічному колективі: на науково-методичній раді, педагогічній раді, раді освітньої установи, залежно від рівня планованого дослідження.

Потім заявка розглядається експертною комісією, що створюється наказом керівника відповідного органу управління освітою (міського, регіонального) при експертній раді.Строк розгляду заявки - два місяці з дня її надходження у відповідний орган управління освітою. За наслідками експертизи оформляється висновок.

Органи управління освітою (відповідно до заявленого статусу) при позитивному висновку експертної комісії готують проект наказу про організацію експериментальної роботи, затвердження програми та строків експерименту. Наказ органу управління освіти і науки є підставою для організації експериментальної діяльності в загальноосвітній установі.

2. Отримання дозволу на експеримент

Будь-який учитель має право на експериментування. Такі експерименти вирішуються педрадою школи і включаються у план відповідного методичного об'єднання вчителів.

Учитель подає адміністрації закладу загальної освіти заявку на експеримент, додає програму експерименту та план його проведення. Директор закладу загальної освіти видає наказ «Про дозвіл експерименту з певної теми певному педагогу (або творчій групі)».

Хід експерименту періодично розглядається на засіданнях творчої групи чи засіданнях методичного об'єднання, на педагогічній чи науково-методичній раді. При цьому керівникам закладів загальної освіти слід урахувати, що необхідно узгоджувати ряд педагогічних експериментів шкіл з міськими, регіональними органами управління освіти і науки. Чим масштабніше експеримент, тим більше потрібен дозвіл вищого органу управління освітою.

Заклад загальної освіти подає до експертної ради заявку на експеримент і розгорнену програму експерименту. Якщо заклад загальної освіти має намір працювати в режимі «експериментального майданчика» з метою подальшої зміни статусу, створення освітнього закладу нового типу (гімназія, ліцей, коледж), то дозвіл на експеримент видається відповідним органом управління освітою.

3. Розроблення програми дослідно-експериментальної роботи

Перш ніж приступити до розробки програми експерименту, слід вивчити відповідну нормативну базу, де визначені його рівні, вимоги до нього. Слід зазначити, що чим вище статус чи масштаб експерименту, тим більш детальною та складно організованою має бути його програма.

До початку експерименту необхідно розробити його програму, в якій плани, очікування педагога, діагностичний інструментарій зібрані в певну цілісність, яка допоможе управляти педагогічним процесом, вносити корекцію в освітній процес.

Після закінчення певного етапу експерименту необхідно проаналізувати отримані результати, оформити їх у вигляді звіту, довідки про результати, доповіді, реферату, замітки, статті тощо. Отримані в експерименті результати повинні бути доказовими, а дії педагога-експериментатора – усвідомленими. Без осмислення вчитель не зможе зрозуміти й чітко відповідати за питання:

Перш ніж приступити до розробки програми будь-якого експерименту, слід визначити рівень експерименту всередині закладу освіти:

– дослідна робота;

– дослідно-експериментальна діяльність;

– експериментально-пошукова діяльність;

– експериментально-дослідна діяльність.

Підставою для розподілу за запропонованими рівнями є міра достовірності й відтворюваності результату експерименту.

Чим більш доказовим та аргументованим є результат експерименту, чим технологічнішим і можливим для повторення є результат експерименту, чим більше параметрів, властивостей досліджуваного явища охоплює експеримент, тим вище його рівень.

Найбільш ефективним підходом до розвитку експериментальної діяльності на рівні навчального закладу є розробка всередині школи документа «Положення про внутрішньошкільний експеримент», у якому визначаються рівні внутрішньошкільного експерименту й вимоги до нього. Виходячи з цих вимог і розробляється програма експерименту.

Етапи експерименту визначають певні частини, проміжні результати та послідовність їх досягнення. Частини дозволяють у визначені часові інтервали реалізувати систему заходів, закладену в гіпотезі. Етапи служать для фіксації проміжних результатів їх оцінювання й коректування.

4. Етапи підготовки та проведення експерименту

Діагностичний етап. Аналіз ускладнень учителя, аналіз освітнього процесу, виявлення та формулювання суперечностей, які можна вирішити за допомогою нововведення. Виявлення проблеми й обґрунтування її актуальності.

Прогностичний етап. Постановка цілей і завдань, формулювання гіпотези, прогнозування очікуваних позитивних результатів, а також негативних наслідків. Розробка програми експерименту.

Організаційний етап. Створення всіх необхідних умов для забезпечення розробки та впровадження нововведень:

– матеріальних (приміщення, меблі, база експериментальної роботи);

– кадрових;

- науково-методичних (нові програми, технології, тести, анкети, дидактичний матеріал);

- фінансових;

- мотиваційних (морально-психологічна атмосфера серед педагогів-експериментаторів);

– організаційних (нові структури, наукові керівники).

Практичний етап. Констатуючі зрізи, відстеження результатів, моніторингові дослідження.

Узагальнюючий етап. Обробка даних, співвіднесення результатів експерименту з поставленою метою, коректування гіпотези, оформлення та опис ходу й результатів експерименту.

5. Типи, рівні та види експериментів

Експеримент - це дослідницька діяльність, яка призначена для перевірки висунутої гіпотези, яка розгортається у природних або штучних умовах, результатом якої є нове знання, що включає виділення істотних чинників, які впливають на результати педагогічної діяльності.

Педагогічний експеримент - експеримент, завданням якого є з'ясування порівняльної ефективності вжитих у освітній діяльності технологій, методів, прийомів, нового змісту тощо.

Типологія експерименту:

Констатуючий експеримент служить для формування комплексу матеріалів для доказу ефективності (неефективності) нової програми, навчального посібника, технології, методики тощо. За підсумками експерименту реєструються виявлені факти, пропонуються конкретні рекомендації зі зміни програми, концепції та змісту навчального посібника, констатуються позитивні й негативні результати.

Формуючий експеримент служить для перетворення як учнів, так і всього освітнього простору, може вирішувати проблему демократизації навчального процесу, зміни характеру взаємин учителя й учнів, взаємин усередині класного мікросоціуму.

Формуючий експеримент може бути спрямований на розвиток пам'яті, сприйняття, мотивації, мислення, уваги. Для вчителя, який розробляє авторську методику у предметній галузі, даний експеримент допоможе досліджувати ступінь результативності у формуванні освітніх компетентностей учня.

Контрольний експеримент показує рівень змін за наслідками формуючого експерименту.

Рівні педагогічного експерименту:

– Індивідуальний.

– Внутрішньошкільний.

– Міський, районний.

– Регіональний (обласний).

– Державний.

Види експерименту:

Локальний - приватні експерименти, не пов'язані між собою, наприклад, нова програма предмета.

Модульний - комплекс приватних, пов'язаних між собою нововведень, наприклад, блок нових програм, розробка нових технологій навчання, створення нового творчого колективу чи об'єднання.

Системний - нововведення, що охоплюють усю школу. Розробляється «Програма розвитку школи», наприклад, перебудова всієї школи під яку-небудь ідею, концепцію або створення нової освітньої установи на базі колишньої (гімназії, ліцею).

Широкомасштабний, наприклад, експеримент з удосконалення структури та змісту освіти.

6. Планування експериментальної роботи в закладі загальної освіти

План - це управлінське вирішення завдання досягнення поставленої мети. Для чіткої організації експериментальної роботи в закладі загальної освіти слід розробити план експериментальної роботи. Він гарантує ретельне продумування ходу й забезпечення педагогічного дослідження, в також отримання очікуваних результатів продуктивної роботи. План експерименту представляє систему заходів, він передбачає порядок, послідовність, строки та засоби їх виконання.

Ретельно розроблений план педагогічного експерименту дозволяє наперед передбачити обсяг роботи, уникнути різних огріхів, додає експерименту ритмічності на всіх етапах його проведення.

Структурними компонентами плану експерименту виступають його основні етапи й різні експериментальні заходи та процедури. План включає: первинне формулювання проблеми, теми, цілей і завдань, гіпотези дослідження, персоналії виконавців і керівників, календарні строки проведення експерименту.

Слід указати у плані експериментальної роботи адміністративний супровід експерименту: створення технологічних умов проведення дослідження, створення сприятливої атмосфери всередині закладу навколо роботи експериментаторів, інформування педагогічної громадськості про хід й очікувані результати експериментальної роботи поза установою. Окрім створення належних умов проведення експериментальної діяльності адміністративний супровід передбачає активне спостереження за роботою експериментаторів, оперативне вирішення виникаючих проблем, звітність по управлінській вертикалі, починаючи від заступника директора з науково-методичної роботи й закінчуючи колегією управління освіти і науки.

Для оцінювання правильності вибраного ходу педагогічного пошуку, тих чи інших засобів розв'язання проблеми педагогічного дослідження, що проводиться, потрібен добре поставлений психолого-педагогічний супровід. Це і діагностичний контроль на вході (до початку експериментального викладання), діагностика проміжних результатів, і, звичайно, доказова діагностика підсумкових результатів.

Важливою умовою для успіху експериментальної роботи є підготовленість педагогічного колективу експериментаторів: підвищення кваліфікації експериментаторів і в закладі післядипломної педагогічної освіти, і шляхом самоосвіти, і на внутрішньошкільному семінарі з науковим керівником і консультантом експериментального майданчика. У плані експериментальної роботи можна вказати графіки проведення відкритих уроків і позакласних заходів, організацію дитячих змагань, олімпіад, проведення тематичних конференцій.

У план діагностичного етапу включається вивчення авторами експерименту літературних джерел, ознайомлення з досвідом передовиків, логічний аналіз основних понять проблеми, на основі чого буде остаточно розроблена методика експерименту. У плані прогностичного етапу намічається уточнення всіх гіпотез, формулювань, цілей і завдань майбутньої роботи, очікуваних результатів. План організаційно-підготовчого етапу складається в докладнішому вигляді з указівкою строків і виконавців: питання узгодження експерименту; підбір і необхідна корекція об'єктів експерименту; підготовка методичного забезпечення; підготовка дослідницького інструментарію, розмноження методичних матеріалів; проведення, при необхідності, розвідувального експерименту. Практичний етап у плані відображається вказівкою основних моментів і строків контролюючого, формуючого й констатуючого експериментів, особливостей логічної схеми експерименту. Плануються способи (методи) отримання інформації про хід педагогічного процесу і його результати (проведення зрізів, контрольних робіт, анкет, тестів тощо). Далі йде сукупність заходів узагальнюючого етапу, пов'язаних з обробкою й аналізом одержаних даних, підбиттям результатів експерименту (форми звітності), виробленням практичних рекомендацій.

Отже, зміст дослідно-експериментальної роботи включає інноваційну діяльність, сутність якої полягає в оновленні навчально-виховного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. При цьому важливо, що суб‘єктом, носієм інноваційного процесу виступають учителі, учні, батьки.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАДАННЯ ЗВІТУ ПРО ПЕРЕБІГ І ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Згідно з пунктом 3.3 Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад (Наказ МОН України від 20.02.2002 № 114 (у редакції наказу МОН України від 23.11.2009 № 1054)) навчальний заклад, який має статус експериментального навчального закладу регіонального або всеукраїнського рівня, спільно з науковим керівником звітує про перебіг і отримані результати відповідного етапу дослідно-експериментальної роботи. Звіт подається завідувачу лабораторії педагогічної майстерності та освітніх інновацій КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти» в письмовій формі.

Для впорядкування та систематизації дослідно-експериментальної роботи закладів загальної освіти Вінницької області КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти» пропонує надавати звіт за такою формою:

1.                Титульний лист (Додаток 1).

2.                Звіт про результати перебігу дослідно-експериментальної роботи за темою та отриманні результати (Додатки 2, 3, 4) подається в письмовій формі наприкінці кожного етапу дослідно-експериментальної роботи за підписом наукового керівника та керівника навчального закладу. Звіт включає опис виконання завдань у відповідні строки та підкріплюється розробленими під час дослідно-експериментальної роботи програмами, посібниками, методичними розробками, іншими практичними матеріалами, які розкривають сутність виконаної роботи.

Перелік документів, які подаються завідувачу лабораторії педагогічної майстерності та освітніх інновацій КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти» закладом загальної освіти, що має статус експериментального закладу регіонального та всеукраїнського рівнів:

1.                Наказ про проведення дослідно-експериментальної роботи та надання статусу експериментального закладу регіонального або всеукраїнського рівня.

2.                Заявка про проведення дослідно-експериментальної роботи.

3.                Програма дослідно-експериментальної роботи.

4.                Реєстраційний паспорт експериментального закладу.

5.                Звіт.

Додаток 1

«ПОГОДЖЕНО»                                         Завідувач КУ «ММК» ________                                         ( підпис) ПІБ  _____________________                                                          «___» ________________ 20_  р.

«ЗАТВЕРДЖУЮ» Директор закладу _____________                                              (підпис ПІБ   ________________________ «___» 20__р.  ___________                       Науковий керівник ____________ (підпис) ПІБ  _________________________

ЗВІТ

про перебіг та отриманні результати дослідно-експериментальної роботи за темою «Педагогічні умови впровадження в навчально-виховний процес інноваційних технологій» на базі КУ «ЗОШ І–ІІІ ступенів № __ Вінницької міської ради» Вінницької області на 2015–2020 роки»

__________________________________

етап дослідно-експериментальної роботи

Вінниця

2019

Додаток 2

Структура звіту за результатами виконання

_________________ етапу дослідно-експериментальної роботи

1.                Назва, терміни та завдання відповідного етапу дослідно-експериментальної роботи згідно із завданнями програми.

2.                Звіт про виконання завдань етапу дослідження (результати подавати відповідно до послідовності завдань із зазначенням конкретно виконаної діяльності, отриманих результатів та підкріплення доказовими матеріалами).

3.                Використані діагностичні методики та технології: назва, автор (якщо етапом дослідження передбачається їх використання).

4.                Загальний висновок проведення етапу дослідно-експериментальної роботи.

5.                Звіт підписується директором навчального закладу та науковим керівником.

  

Додаток 3

Орієнтовна структура підсумкового звіту

про дослідно-експериментальну роботу

1.                Тема дослідно-експериментальної роботи та нормативні документи, якими вона затверджена.

2.                Терміни та завдання експериментального педагогічного дослідження.

3.                Очікувані результати експериментального дослідження відповідно до завдань кожного етапу програми.

4.                Звіт про виконання  завдань кожного етапу програми.

5.                Використані діагностичні методики та технології (психодіагностики, соціометрія та ін.): назва, автор.

6.                Зведені результати моніторингу експериментальних і контрольних груп, які відображають зміни за весь період експериментального дослідження (таблиці, діаграми тощо).

7.                Підсумковий аналіз результатів моніторингу.

8.                Непередбачені результати.

9.                Короткі анотації до матеріалів, розроблених у ході дослідно-експериментальної роботи (методичні рекомендації, моделі, технології, методики, програми, підручники, посібники, робочі зошити тощо).

10.           Перелік основних друкованих праць за темою дослідно-експериментальної роботи.

11.           Висновок про доцільність упровадження у навчально-виховний процес.

12.           Підписує звіт директор навчального закладу, науковий керівник, завідувач методичного кабінету (центру).

13.           Додатки, що підтверджують виконання етапу. Додатки рекомендується систематизувати за напрямом діяльності.

Додаток 4

Видавнича діяльність, публікації

Назва праці	Автор публікації	Видання
Проектна діяльність як засіб формування дослідницьких умінь учнів	Костенко Н. О.	Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб. наук. праць – Київ – Вінниця: ДОВ Вінниця, 2019. – 148 - 156 с.

ТЕМАТИЧНИЙ ТЕЗАУРУС

Дослідження:

1) ретельний науковий розгляд із метою пізнання, виявлення чогось;

2) наукова праця, у якій досліджується яке-небудь питання.

Дослідження (педагогічне) – процес і результат наукового дослідження якогось класу педагогічних явищ і процесів; хід вирішення педагогічної проблеми із застосуванням наукових методів і досягнень науки, що включає етапи постановки завдання й аналізу умов для її вирішення, формулювання гіпотези, планування й організації експерименту, проведення експерименту, аналізу й узагальнення отриманих результатів, формулювання нових фактів і закономірностей, упровадження отриманих результатів; наукова праця педагога-дослідника.

Емпіричне дослідження − встановлення нових фактів науки, і на основі їх узагальнення формулювання емпіричних закономірностей.

Теоретичне дослідження − розробка основних, загальних педагогічних закономірностей для пояснення раніше відкритих фактів, а також передбачення майбутніх подій і фактів; пов’язане з вдосконаленням та розвитком понятійного апарату галузі науки та спрямоване на всебічне пізнання об’єктивної реальності в її суттєвих зв’язках та закономірностях.

Методологічне дослідження − формулювання на базі емпіричних і теоретичних досліджень загальних принципів і методів дослідження педагогічних явищ, побудова теорії.

Наукове дослідження :

1) це процес дослідження певного об’єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання в практичній діяльності людей;

2) діяльність, свідомо спрямована на отримання нового наукового продукту, що є оригінальним, неповторним, суспільно значущим.

Наукове педагогічне дослідження − процес формування нових педагогічних знань, один із видів пізнавальної діяльності, спрямованої на розкриття об’єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку.

Наукова ідея − форма відображення в думці нового розуміння об’єктивної реальності.

Тема дослідження − відображає основний зміст (проблему і питання) наукової роботи і визначається її кінцевим результатом; висловлений одним реченням зміст дослідження.

Мета дослідження − методологічна характеристика дослідження; уявлення про результат. Ставлячи перед собою ціль, дослідник уявляє собі, який результат він має намір одержати, яким буде цей результат.

Гіпотеза дослідження (від грец. hypothesis − підстава, припущення) − методологічна характеристика дослідження, наукове припущення, висунуте для пояснення якого-небудь явища; потребує перевірки на практиці і теоретичного обґрунтування для того, щоб стати достовірним науковим знанням. Від простого припущення гіпотеза відрізняється декількома ознаками. До них відносяться:

а) відповідність фактам, на основі яких і для обґрунтування яких вона створена;

б) можливість перевірки;

в) можливість співвідношення до широкого кола явищ;

г) відносна простота.

Завдання дослідження — його конкретизована мета.

Завдання дослідження:

а) вирішення певних теоретичних питань, що є загальною проблемою (наприклад, з’ясування сутності дидактичного явища, удосконалення його визначення, дослідження ознак);

б) експериментальне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків, їх причин, типових рис передового досвіду та ін.;

в) обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення поставленого завдання;

г) експериментальна перевірка пропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності; 

ґ) вироблення методичних рекомендацій для тих, хто використовуватиме результати дослідження на практиці. У педагогіці використовують фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Етапи дослідження − складові частини дослідницької діяльності, які виконуються протягом певного заданого проміжку часу і закінчуються якісними та кількісними змінами певних сторін цієї діяльності.

Програма дослідження − фактично розширений план дослідження, що показує його логічну послідовність. Кожний пункт програми відображає зміст дослідження.

Методика дослідження − перелік прийомів, способів, за допомогою яких будуть розв’язуватися завдання дослідження, перевірка наукової гіпотези, одержання достовірних наукових фактів; показує, як (яким чином, шляхом, методом, способом чи прийомом) слід здійснювати розв’язок задач дослідження в кожному пункті його програми.

Наукові положення − це виражені у вигляді чітких формулювань основні наукові ідеї, як прийняті за основу при виконанні дослідження, так і знову висунуті автором. Серед наукових положень виділяють вихідні посилання та наукові результати.

Вихідні посилання − наукові положення, що є відправними (початковими, граничними) при виконанні дослідження. До характерних типів вихідних посилань належать:

·                     поняття − цілісна сукупність судження про найбільш істотні ознаки об’єкта дослідження;

·                     об’єкт дослідження − процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і вибране для вивчення;

·                     предмет дослідження − те, що знаходиться в межах об’єкта й визначає тему дослідження;

·                     категорія − основне поняття, що відбиває найбільш загальні зв’язки, сторони, співвідношення явищ дійсності й пізнання;

·                     термін − гранично коротке словесне відображення поняття;

·                     визначення − розширене словесне відображення поняття, що дається, як правило, у вигляді одного розповідного речення;

·                     гіпотеза − припущення, при якому на основі глибокого емпіричного чи теоретичного дослідження робиться висновок про існування процесу, властивості обєкта чи про причину явища, причому цей висновок ще не можна вважати цілком доведеним;

·                     принцип − основне вихідне положення теорії, навчання, науки, світогляду тощо;

·                     правило-положення, у якому відбита закономірність, стійке співвідношення яких-небудь явищ;

·                     математичні пропозиції − різні розрахунково-логічні обґрунтування та докази (у найпростішому вигляді − ланцюжок взаємозалежних співвідношень, а в найбільш розгорнутому вигляді − та чи інша сукупність взаємозалежних теорем, лем, аксіом і подібних суворих математичних пропозицій);

·                     допущення − припущення, покладені в основу спрощення реального об’єкта (процесу), що використовуються при дослідженні.

Рамки (межі) дослідження − допущення й обмеження, що характеризують межі, які визначають масштаб дослідження загалом  (за часом, простором, за вихідними даними).

Дослідна робота педагога − удосконалення масової педагогічної практики на основі інтуїції педагога без наукового обмеження умов, відбору й обґрунтування критеріїв оцінки результатів.

Дослідно-експериментальна робота − поєднання пошуку найбільш ефективної педагогічної системи через дослідну роботу, розробку програми експерименту та її реалізацію, включаючи і процес удосконалення масової педагогічної практики на основі отриманих результатів експерименту.

Дослідник − той, хто займається науковими дослідженнями, вивченням, відстеженням чого-небудь.

Дослідницька діяльність − особливий вид діяльності педагога, відмінної від дидактичної, виховної й наближеної до наукової за своїм складом, функціями та технологіями виконання. Дослідницька діяльність:

·                     забезпечує загальний розвиток освітньої установи, її рух до вищої якості освіти за рахунок використання резервів науки;

·                     є функцією вчителя, виконання якої забезпечується всією організацією діяльності школи і яка пронизує виконання всіх інших функцій, підвищуючи їх якість;

·                     є засобом зростання як професіоналізму вчителя, так і кваліфікаційного статусу, що забезпечує йому педагогічну кар’єру.

Науково-дослідна діяльність − один із видів діяльності педагога, спрямований на пізнання й перетворення педагогічної реальності на основі досягнень педагогічної науки та застосування наукових методів; результатом цього виду діяльності є отримання нового педагогічного знання та досвіду й розвиток методологічної культури педагога-дослідника.

Впроваджувально-дослідницька діяльність − пристосування та інтеграція наукових ідей, принципів, змісту освіти, освітніх технологій до умов конкретної школи.

Пошуково-дослідницька діяльність:

1) діяльність, пов’язана із самостійною розробкою як самої ідеї, так і способів її практичної реалізації;

2) полягає у створенні нового наукового продукту чи нового предмета педагогічної діяльності, який може бути описаний науково.

Експеримент:

1) Спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування, форма пізнання, один з основних методів наукового дослідження, у якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами. Важливими характеристиками експерименту є його надійність та валідність.

2) Один з основних методів наукового дослідження, у якому вивчення явищ відбувається за допомогою вибраних чи штучно створених умов.

3) Намагання, спроба створити щось яким-небудь способом.

Експеримент педагогічний – науково поставлений дослід у галузі навчальної чи виховної роботи, спостереження досліджуваного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах.

Лабораторний експеримент – упровадження в практику якої-небудь ідеї в спеціально створених умовах, вільних від стороннього впливу.

Природний експеримент – упровадження якої-небудь педагогічної інновації в практику роботи школи.

Експериментальний загальноосвітній навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад, у якому здійснюється дослідно-експериментальна робота з перевірки результативності та можливості застосування педагогічних й управлінських інновацій.

Інновація – це кінцевий продукт застосування новизни з метою зміни об’єкта управління та забезпечення економічного, соціального, науково-технічного, екологічного й іншого ефектів.

Педагогічні інновації – нововведення в педагогічній системі, які поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу.

Інноваційна освітня діяльність:

1) експериментування, розробка, апробація, упровадження, розповсюдження освітніх інновацій (нововведень);

2) процес внесення якісно нових елементів в освіту.

Педагог-дослідник – найвищий рівень педагогічної майстерності, коли діяльність учителя має характер науково-педагогічного дослідження.

Проблема:

1) питання чи комплекс питань, які об’єктивно виникають у ході розвитку пізнання і розв’язок яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес;

2) невідома частина суперечності, яка може бути розкрита в процесі дослідження.

Проблемна ситуація − це опис конкретної педагогічної ситуації, у якій виявляється суперечність.

Проблемне питання − це питання, сформульоване щодо можливості дослідити той чи інший предмет пізнання, ще невідомий науці.

Проблемна задача − це позначення (виділення) передбачуваного результату дослідження.

ТЕРМІНОЛОГІЯ ТА МЕТОДИЧНА ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ здійснеННЯ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ

Об’єкт дослідження представляє собою цілісну систему або модель процесу пізнання дійсності. Фактично об’єкт – це те, що розглядається в дослідженні та зазначено в темі ДЕР. Об’єкт значно ширше за предмет дослідження, адже саме він є тим явищем, що породжує проблему. Тобто, якщо темою дослідження буде «Управління педагогічним процесом навчального закладу», то об’єктом дослідження буде цілісний педагогічний процес, адже саме він створює проблему управління навчальним закладом.

Основними об’єктами педагогічних досліджень можуть бути:

·                     простір навчального закладу;

·                     діяльність учителів та учнів;

·                     педагогічні стосунки між об’єктами і суб’єктами навчання та виховання;

·                     організація та управління навчально-виховним процесом;

·                     управління навчально-виховними закладами тощо.

Предмет дослідження – це аспект об’єкта дослідження, що вивчається у певному випадку та пов’язаний із метою дослідження. Предмет включає в себе ті сторони та властивості об’єкта, які в максимальній мірі відтворюють проблему і підлягають вивченню, тобто фіксує певні аспекти, елементи, зв’язки та відношення об’єкта, що розкриваються в процесі пошукової роботи. В одному об’єкті, залежно від поставленої мети, можна виділити декілька предметів дослідження. Тобто, якщо об’єктом дослідження виступає цілісний педагогічний процес, то предметом цього об’єкта може бути і формування моделі управління педагогічним процесом, і запровадження інноваційних технологій цілісного педагогічного процесу, і створення умов для забезпечення управління педагогічним процесом.

Предметом педагогічних досліджень можуть бути:

·                     мета освіти чи виховання;

·                     прогнозування результатів педагогічного процесу;

·                     зміст, форми й методи організації навчання та виховання;

·                     характеристики діяльності вчителя та учня;

·                     суперечності в навчально-виховному процесі;

·                     шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу;

·                     характер педагогічних вимог до організації навчання та виховання;

·                     педагогічні умови, особливості, тенденції розвитку освітніх процесів;

·                     педагогічні відносини між учасниками навчально-виховного процесу;

·                     діяльність і навчання учня та основні характеристики цього процесу.

Мета дослідження – те, що прагнуть досягти, що треба здійснити під час дослідження. Мета дослідження виступає з теми дослідно-експериментальної роботи, тобто передбачає результат діяльності та шляхи реалізації за допомогою певних методів дослідження, засобів і форм. Мета виступає як спосіб інтеграції різних дій людини в деяку послідовність, систему. Аналіз цілеспрямованої діяльності передбачає виявлення невідповідності між наявною життєвою ситуацією і метою; здійснення мети є процесом подолання цієї невідповідності. Формулювання мети ДЕР повинно бути лаконічним та зрозумілим.

Метою дослідно-експериментальної роботи навчальних закладів може бути:

·                     розробка методики чи методичної системи;

·                     розробка та впровадження засобів;

·                     експериментальна перевірка;

·                     формування моделі;

·                     створення умов;

·                     запровадження інноваційної системи;

·                     педагогічне обґрунтування методів чи засобів та ін.

Відповідно до мети формуються завдання дослідно-експериментальної роботи. Завдання дослідження виходять з аналізу розроблення об’єкта, зазначеного в меті. Завдання дослідно-експериментальної роботи схожі на план дій, яким буде відбуватися ДЕР, а отже зайвих завдань не повинно бути. Завдань повинно бути достатньо для досягнення мети. Тому, як правило, у ДЕР їх кількість повинна бути не менше 4 та не більше 8. Саме формування завдань ДЕР дозволить краще спланувати методи, якими буде досягатися мета, визначити найбільш важкі ділянки дослідно-експериментальної роботи та правильно зазначити етапи проведення експерименту. До основних завдань практично всіх досліджень слід віднести такі формулювання: здійснити…, сформувати…, розкрити…, виявити…, визначити.., встановити.., науково обґрунтувати…, розробити…, сприяти…, створити…, проаналізувати…, дослідити…, прослідкувати.

Теоретико-методологічна основа експериментальної роботи складається із нормативно-правової, джерельної та теоретико-дослідницької бази. Розкриття нормативно-правових актів, науково-педагогічних досліджень, технологій дає змогу теоретично та юридично обґрунтувати експериментальну роботу, сформувати гіпотезу експерименту.

Методи дослідження – це шлях досягнення мети. Метод наукового дослідження може бути визначений як сукупність систематизованих пізнавальних операцій, які диктуються предметом і метою наукового дослідження. Він постає в сукупності трьох фаз: фази дослідження  (виявляються  нові  об’єктивні процеси  або  нові  аспекти  відомих  процесів);  фази  доказу  (встановлення раціонального  факту  залучених  результатів  й  експериментального  їх підтвердження);  фази  пояснення  (якщо  результати  перетворюються  на матеріал нових досліджень). Існує багато методів наукового дослідження, серед яких відрізняють загальнонаукові методи, конкретно-наукові методи та міжнаукові методи. Загальнонаукові методи застосовуються в усіх видах і на всіх етапах наукових досліджень, тоді як конкретно-наукові та міжнаукові становлять інтерес тільки для спеціалістів певної науки чи суміжних наук. Крім того методи ще поділяються на теоретичні та емпіричні. У сукупності вони використовуються в теоретико-практичних дослідженнях, а отже повинні враховуватися під час дослідно-експериментальної діяльності.

Обираючи  методи  дослідження,  дослідник  повинен  враховувати наступне:  1)  жоден  із  методів  не  є  універсальним,  але  має чітко  окреслені пізнавальні  можливості;  2)  надійність  методів  забезпечується  не  тільки  їх обґрунтованістю,  але  і  правилами  застосування;  3)  оперативність  та економність дослідження не повинні забезпечуватись на шкоду якості даних; 4) обґрунтування методу  припускає розробку або підбір такого методу, який максимально відповідає поставленому завданню, не потребує значних витрат для своєї реалізації.

Аналіз  і  синтез – у  найзагальнішому  значенні – два  взаємопов’язаних процеси  уявного  чи  фактичного  розкладання  цілого  на  складові  частини  і об’єднання  окремих  частин  у  ціле.  Аналіз  і синтез – взаємообумовлені  логічні методи  наукового  дослідження,  що  виникли  на  основі  практичної  діяльності людей, їхнього досвіду. Аналіз і синтез тісно пов’язані в будь-якому науковому дослідженні. Отже, використання одного методу неможливе без використання іншого. Єдність  аналізу  і  синтезу  забезпечує  об’єктивне,  адекватне пізнання  дійсності  і  разом  із  тим  відображає  єдність  протилежностей  у відношенні до взаємозв’язку одиничного (окремого) і загального. Аналіз – метод  пізнання,  який дозволяє  розкладати  предмети  дослідження  на  складові  частини. Синтез,  на  противагу  аналізу,  дає можливість об’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в єдине ціле.

Розкладання  цілого  на  складові  частини  дає  можливість  виявити  будову досліджуваного об’єкта, його структуру; розкладання складного явища на більш прості елементи дозволяє відокремити суттєве від несуттєвого, складне звести до простого. Аналіз і синтез багато важать у процесі пізнання і здійснюються на всіх його етапах. Існує багато видів аналізу і синтезу, а саме: прямий (емпіричний) метод використовують для виділення окремих частин об’єкта, виявлення його властивостей, простіших змін тощо; поворотний (елементарно-теоретичний) метод базується на уявленнях про причинно-наслідкові зв’язки різноманітних явищ; структурно-генетичний метод виділяє в складному явищі ті елементи, що найбільше впливають на всі інші характеристики об’єкта.

Індукція – метод дослідження, який передбачає, що загальний висновок про характеристики множини елементів роблять на підставі вивчення цих характеристик якоїсь частини елементів цієї множини. Індукція забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень.

 У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, коли висновок про характеристики будь-якого елемента множини робиться на підставі загальних характеристик усієї множини.

Загальнонаукові методи індукції та дедукції широко використовують окремі методи формальної логіки: єдиної схожості (припускається, що єдина схожа обставина є причиною досліджуваного явища); єдиної відмінності (припускається, що єдина різниця обставин є причиною явища); супутніх змін (зміна в одному явищі приводить до зміни в іншому, бо ці явища перебувають у причинному зв’язку); залишків (коли відомо, що деякі зі сукупності окремих обставин є причиною частини явищ, то залишок цього явища зумовлений рештою обставин).

Метод аналогії дає змогу зробити висновок про предмет або явище на підставі його схожості з іншими, уже відомими. Звичайна схема умовиводу за аналогією: об’єкту А притаманні ознаки a, b, c, d, e; об’єкту В притаманні ознаки b, c, d, e; отже, об’єкту В, ймовірно, притаманна ознака а. Аналогія, якщо розглядати її ізольовано, не має значної доказової сили не тільки тому, що висновок її може бути лише ймовірнісним, але й тому, що ступінь цієї ймовірності може бути дуже низьким у результаті випадкової схожості або фіксації несуттєвих ознак об’єктів порівняння. Із метою підвищення ймовірності висновку за аналогією висувають такі вимоги:

·                     аналогія повинна базуватися на суттєвих ознаках і якнайбільшій кількості схожих характеристик об’єктів порівняння;

·                     зв’язок ознаки, щодо якої робиться висновок, зі знайденими в об’єктах загальними ознаками має бути дуже тісним;

·                     аналогія не повинна призводити до висновку про схожість об’єктів у всіх ознаках;

·                     висновок за аналогією повинен доповнюватися дослідженням відмінностей і доказами того, що ці відмінності не можуть слугувати основою відмови від висновків за аналогією.

Моделювання  – непрямий,  опосередкований  метод  наукового дослідження  об’єктів  пізнання, який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження.  Суть  моделювання  полягає  в  заміщенні  досліджуваного  об’єкта іншим,  спеціально  для  цього  створеним.  Під  моделлю  розуміють  уявну  або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об’єкт пізнання. Метод  моделювання  передбачає  постановку  мети,  вибір  або  створення моделі, дослідження на моделі об’єкта пізнання, перенесення знань із моделі на оригінал завдяки суттєвій подібності і несуттєвій відмінності між ними. Метод системного моделювання має такі різновиди:

1.                Атрибутивне моделювання,  спрямоване  на  систематизацію інформації про властивості об’єктів. При цьому використовують різноманітні класифікації, матриці, таблиці, які дають змогу систематизувати властивості об’єктів, виділити серед них головні та другорядні.

2.                Структурне моделювання, що забезпечує представлення структури об’єкта або процесу моделювання.

3.                Організаційне моделювання,  яке  передбачає  вивчення  організації системи.

4.                Функціональне моделювання, орієнтоване на побудову і дослідження функцій явища, що вивчається.

5.                Структурно-функціональне моделювання ставить  перед  собою  за мету дослідження взаємозв’язку структури і функції об’єкта або процесу, що вивчається.

6.                Вітальне моделювання спрямоване  на  уявлення  і  вивчення  тих  або інших етапів життєвого шляху системи.

Абстрагування – розумове відокремлення від низки несуттєвих властивостей, зв’язків, відносин предметів і виділення окремих ознак об’єкта для дослідження. Процес абстрагування здійснюється двома етапами. На першому етапі вивчають характеристики об’єкта і поділяють на суттєві і несуттєві. На другому – об’єкт дослідження заміняють іншим, простішим, що становить спрощену модель, яка зберігає головне в складному. Розрізняють такі види абстрагування:

·                     ототожнення (створення нових понять через об’єднання предметів або явищ, пов’язаних за своїми властивостями, в особливий клас);

·                     ізолювання (відокремлення властивостей, нерозривно пов’язаних із предметами);

·                     конструктивізація (відокремлення від невизначеності меж реальних об’єктів);

·                     припущення про потенційне здійснення.

Конкретизація – дає змогу вивчати предмети або явища в усій різнобічності реального їх існування. Досліджується стан об’єктів у зв’язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Метод  екстраполяції  – це  розповсюдження  яких-небудь закономірностей або тенденцій досліджуваного об’єкта, які спостерігаються на певному часовому інтервалі, на інший часовий інтервал. Основна  його  функція – прогностична.  Широко  використовується  в економічній  науці.  Прогнозуються  темпи  росту  показників  різних  галузей промисловості, чисельності кадрів, ріст інформації, розміри капіталовкладень. У педагогіці  метод  екстраполяції  використовується  при  складанні  навчальних планів,  програм,  професіограм,  кваліфікаційних  характеристик  навчально-виховного процесу. Цей метод використовується на двох рівнях:

– якісному або описовому;

– кількісному або статистичному.

Суть методу екстраполяції на якісному рівні – вивчення історії об’єкта, що прогнозується,  і  перенесення  закономірностей  його  розвитку  в  минулому  і теперішньому на майбутнє. На  кількісному  рівні  екстраполяція  являє  собою  процедуру встановлення  значення  функції  в  точках  f(x),  що  лежать  поза  інтервалом,  по відомих  значенням  функції  f(x0)<xl<xn,  що  лежать  у  середині  інтервалу. Виходячи  з  цього,  прогностична  екстраполяція  в  більшості  випадків проводиться  для  статистичного  встановлення тенденцій  зміни  кількісних характеристик  об’єкта,  що  прогнозується.

Метод узагальнення є одним з основних засобів для створення нових наукових понять, формулювання законів і теорій. Він становить логічний процес переходу від окремого до загального, виділення поняття, яке визначає  те загальне, що характеризує об’єкти певного класу. Отримання узагальненого знання означає глибше відображення дійсності, проникнення в її суть.

Метод системного аналізу – вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об’єкта як системи з усіма чинниками, які впливають на його функціонування.

Історичний метод передбачає дослідження виникнення, формування і розвитку об’єктів у хронологічній послідовності, у результаті чого створюються додаткові знання про об’єкт дослідження в процесі його розвитку.

Спостереження  – це  безпосереднє  сприйняття  людиною  предметів  та явищ  зовнішнього  світу.  Наукове  спостереження  характеризується  низкою особливостей порівняно з буденним спостереженням:

·                     Спостереження має бути спрямоване на істотні сфери, тобто на такі обставини, які є істотними для об’єкта.

·                     Спостереження має  проводитися  цілеспрямовано,  організовано  й систематизовано. Потреба в цьому визначається тим, що, з одного боку, саме спостереження  є  сукупністю  певних  простих  процедур,  а  з  другого  боку, об’єкт  спостереження  відрізняється  величезною  різноманітністю властивостей,  серед  яких  небезпечно  втратити  властивості,  суттєві  для дослідження.

·                     Спостереження характеризується  широтою  і  глибиною.  Широта спостереження передбачає фіксацію якомога більшої кількості  властивостей об’єкта, а глибина – виділення найбільш значущих властивостей.

·                     Результати спостереження мають чітко фіксуватися і без особливих зусиль піддаватися відтворенню.

·                     Спостереження й  обробка  його  результатів  потребують об’єктивності від дослідника.

Істотним  недоліком,  який  обмежує  застосування  цього  методу  в педагогічних  дослідженнях,  є  частковий  характер,  локальність спостережуваних  явищ.  Дослідник  може  спостерігати  за  діяльністю  тільки невеликої  групи  людей.  У  зв’язку  з  цим  постає  питання  про репрезентативність  отриманої  інформації.  Спостерігаючи  за  діями респондентів,  можна  зафіксувати  зовнішні  ознаки  поведінки,  а  не спонукальні  мотиви  й  цілі  діяльності.  Можлива  й  зміна  поведінки  людей  у разі, коли вони знають, що за ними спостерігають,  а  також  зміна  позицій  та  установок  спостерігача  під  впливом спостережуваних.

Спостереження  є  дуже  ефективним  у  розвідувальному  дослідженні, при  ускладненнях  із  формулюванням  гіпотез  і  для  уточнення  головних висновків.

У  педагогічних  дослідженнях  виокремлюють  спостереження  таких різновидів: 

а) включене та невключене спостереження;

б) відкрите та інкогніто;

в) стандартизоване та нестандартизоване;

г) польове та лабораторне;

д) ситуативне, періодичне та лонгітюдне.

Експеримент – це такий метод вивчення об’єкта, коли дослідник активно і  цілеспрямовано  впливає  на  нього  шляхом  створення  штучних  умов  чи застосування  звичайних  умов,  необхідних  для  виявлення  відповідних властивостей.  Сам  термін  "експеримент"  означає  науково  поставлений  дослід,  спостереження досліджуваного  явища  в  певних  умовах,  що  дозволяють  спостерігати  за  ним  і багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Науковий експеримент  – це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників об’єкта внаслідок дії на нього певних керованих і контрольованих чинників (змінних). Зазначене  вище  вимагає  науково  поставленого  досліду,  тобто спостереження  досліджуваного  об’єкта  в  певних  умовах,  контрольовану  їх зміну  і  багаторазове  відтворення  у  випадку  необхідності.  Експеримент,  як правило, передує теорії, вважається основою теоретичного знання, критерієм його  істинності.  Водночас  мають  місце  випадки,  коли  експериментальне дослідження  виконується  з  метою  підтвердження  чи  спростування  певних теоретичних  положень.  Потрібно  також  вказати  на  виняткове  значення експериментального  методу  дослідження  в  тих  наукових  галузях,  які перебувають на етапі становлення. Педагогічні знання, не маючи під собою надійного  і  стрункого  теоретичного  фундаменту,  здобуваються  переважно емпіричним  шляхом  і  перевіряються  на  практиці.  Водночас  із  розвитком науки  і  техніки  сфера  експерименту  значно  розширюється,  охоплюючи  все більшу сукупність об’єктів оточуючого світу. У методологічному відношенні експеримент  передбачає  перехід  дослідника  від  пасивного  до  активного способу діяльності.

Науково-педагогічні принципи ДЕР – це вихідні положення теорії чи вчення, що вказують шлях до мети, а не саму мету. Принципи вже заздалегідь вказують, у яких межах буде проводиться перевірка висунутої гіпотези, що дозволяє відразу відкинути все зайве в дослідно-експериментальній роботі. Основними методологічними принципами науково-педагогічної діяльності є принципи об’єктивності, сутнісного аналізу, концептуальної єдності дослідження, принцип динамічності та статичності, історичний принцип, генетичний принцип та їх варіації.

Принцип об’єктивності – головний принцип науково-педагогічної роботи, що передбачає всебічне врахування факторів, які створюють ті чи інші умови для розвитку явища, адекватності дослідницьких підходів і засобів, які дозволяють отримати істинні знання про об’єкт дослідження без суб’єктивного детермінізму, однобічності й упередженості в підборі та оцінці фактів. Принцип  об’єктивності ставить  вимогу доказовості, обґрунтованості вихідних засновків, логіки дослідження і його висновків.

Принцип  сутнісного  аналізу  передбачає  співвіднесення  у досліджуваних  явищах  зовнішнього,  особливого  й  одиничного,  а  також проникнення  в  їх (досліджуваних  явищ)  внутрішню  структуру,  розкриття законів  їх  застосування  і  функціонування,  умов  і  факторів  їх  розвитку, можливостей цілеспрямованої їх зміни.

Генетичний  принцип.  Його   суттю  є  розгляд  факту  або  явища  на основі  аналізу  умов  його  проходження,  подальшого  розвитку,  виявлення моментів  зміни  одного  рівня  функціонування  та  ін.,  наприклад,  з’ясування генетичних  і  соціальних  передумов  виникнення  індивідуальних психологічних особливостей людини в онтогенезі.

Принцип історичного вимагає в кожному дослідженні поєднувати вивчення історії об’єкта і теорії та перспективу його розвитку. Із цього принципу випливає вимога наступності, урахування  нагромадженого  досвіду,  традицій,  наукових  досягнень минулого.

Принцип  концептуальної  єдності  дослідження  – коли  дослідник  не захищає, не проводить послідовно певної концепції, не виробляє її сам або не приєднується  до  однієї  з  наявних,  йому  не  вдається  досягти  єдності  й логічної несуперечливості підходів і оцінок.  Даний принцип – це не що інше, як  єдність  визначеного,  що  його  вважають  за  правильне,  і  невизначеного, мінливого. Це відрізняє його від упередженості.

Принцип комплексного використання методів дослідження –  під час застосування одного-двох методів дослідження існує велика ймовірність неточності. Тільки комплексний підхід може дати об’єктивне уявлення про досліджуване явище.

Принцип єдності вивчення і виховання особистості полягає в тому, щоб перетворити методи вивчення суб’єктів навчально-виховного процесу в методи їх вдосконалення. Підстави для цього типу досліджень такі: особистість найбільш об’єктивно виявляється в діяльності, але саме в діяльності вона і формується; бесіда використовується і для вивчення, і для виховання учасників навчально-виховного процесу.

Принцип педагогічної ефективності орієнтує на позитивну кінцеву мету. Із безлічі проблем треба вибирати найбільш актуальні для сучасної педагогічної практики, а не тільки ті, які захоплюють дослідника і дають йому змогу розкрити свої здібності. У ході дослідження водночас із виявленням сутності явища необхідно перевіряти ефективність використаних методів навчання і виховання, застосовувати нові методи та прийоми роботи, порівнювати їх зі старими, поліпшувати їх. Нарешті, у висновках педагогічного дослідження доцільно давати практичні, методичні рекомендації з підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Це підсилює практичну значущість і ефективність педагогічних досліджень.

Принцип поєднання сущого і належного полягає в обов’язковому співвіднесенні плану належного і плану сущого (істотного), пояснювальних і прогностичних елементів у кожному дослідженні, що не виключає можливості досліджень, у яких одна зі сторін чи функцій виступає як провідна. Будь-яке з явищ можна правильно зрозуміти й оцінити лише в співставленні із нормою або ідеалом, а будь-яку перспективу не можна обґрунтувати й зрозуміти без співвіднесення з існуючим, без урахування сучасної теорії і реальної практики. Єдність сущого і належного дає можливість уникати як гіпертрофованих чи спекулятивних побудов, відірваних від практики і її реальних можливостей, так і вузько емпіричних побудов, позбавлених творчої глибини і перспективи.

Принцип розвитку вимагає розглядати явища в постійних змінах, русі, у постійному розв’язанні суперечностей під впливом системи внутрішніх і зовнішніх детермінант. Принцип розвитку розглядається зазвичай у двох аспектах: історичний розвиток особистості від її зародження до сучасного стану – філогенез, і розвиток особистості конкретної людини – онтогонез. Крім того, можна і необхідно розглядати розвиток різних компонентів особистості – спрямованості, характеру, інших особистісних якостей. Природно, що ефективність педагогічних впливів значною мірою залежить від того, наскільки повно і точно враховується розвиток майбутнього фахівця, на якого впливають, наскільки точно враховується розвиток педагогічної системи.

Особливе значення має принцип активної діяльності особистості, який орієнтує дослідника на те, що не лише навколишнє середовище формує особистість, а й особистість активно пізнає та перетворює навколишній світ. Цей принцип передбачає розгляд усіх змін в особистості через призму її діяльності. Вплив діяльності на особистість величезний. Поза діяльністю немає людини, але суть людини не вичерпується нею і не може бути зведена до неї і повністю з нею ототожнена. Педагогічні впливи на особистість повинні враховувати характер її діяльності, і нерідко найбільш ефективний вплив полягає в зміні корекції тієї чи іншої діяльності людини.